рбдт іршава

Варто почати з того, що отриману інформацію не можна назвати істиною в останній інстанції, адже використана нами методика Рене Жиля «Для діагностики міжособистісних взаємодій» є проективною та базується на афективному (емоційному) аспекті. Це означає, що на вибори, які здійснювала досліджувана особа в момент проведення дослідження могли вплинути емоційні фактори, які практично неможливо врахувати як похибку, а саме: поганий настрій, апатія (небажання нічого робити), низька мотивація до такого виду діяльності, як анкетування. Тобто, узагальнюючи, можна сказати, що отримані дані є первинними і їх необхідно перевірити також за допомогою більш стандартизованих та валідних методик (тобто тих, які «піддаються» методам математичної статистики). Та попри це, цінність даної методики полягає в тому, що вона дозволяє визначити напрям руху в плані діагностичної та корекційної роботи в сфері міжособистісної взаємодії дітей (підлітків).
 

Методика Рене Жиля – проективна методика, яка використовується для вивчення міжособистісних відносин дитини, його соціальної пристосованості і взаємодій з оточуючими. Методика є візуально-вербальною, тобто складається з 32 картинок з зображенням дітей чи дітей та дорослих в різноманітних життєвих ситуаціях та питань, відповіді на які характеризують стиль поведінки досліджуваного в тих чи інших обставинах. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення окремої дитини до оточуючих її людей, а найперше – сім’ї, та явищ. Інтерпретація даних відбувається за ключем, структурні компоненти якого – 12 шкал (можливі й інші адаптації), які описують окремі сторони міжособистісної взаємодії та особистісних властивостей досліджуваного.
 

Досліджувана вибірка – вихованці гуртка «Бісероплетіння» віком від 9 до 14 років. Варто наголосити, що методика більш ефективна для дітей віком від 6 до 12 років але, як вже зазначалось, метою даного дослідження є визначення орієнтирів для наступної роботи практичного психолога з даною групою дітей. Тому і деякі перевищення за віком досліджуваних не впливають суттєво на отримані  результати.
 

При аналізі та інтерпретації отриманих даних було виявлено, що 80% досліджуваних мають більшу прихильність до мами, ніж до батька. Це може бути обумовлено тим, що діти входять в підлітковий вік, тобто в період, коли приймати та виконувати певні правила стає складніше для дитини, яка починає активно рости та формуватися не лише в плані фізичному, а й психічному. Наростаюче відчуття особистісної значущості та впливу на оточуючих відіграє значну роль у взаємодії з найближчими людьми (батьками та прабатьками: бабусями та дідусями). Оскільки норми та правила поведінки, які необхідно виконувати, окреслюються в переважній мірі батьком (як зазначає Еріх Фромм в книзі «Исскуство любить»), то очевидною є можливість виникнення міжособистісного, часто латентного (прихованого) конфлікту між батьком та його чадом. Позиція мами в даному контексті є більш лояльною, терпимою та поблажливою, адже вона любить свою дитину такою, якою вона є. Більше того –  мати любить свою дитину за те, що вона є, як своє продовження в цьому світі. Тому її любов є безумовною, яка не залежить від того, які правила дитина виконує, а які – ні. Чого, власне, не скажеш про батька. Його любов потрібно заслужити. І чим чіткіше та ефективніше дитина виконує норми, правила та установки, тим більше вона проявляє та відчуває прихильність та любов.
 

Тобто, можна зробити міні-висновок, що вищенаведені показники прихильності мають в своїй основі конфлікт між підлітковими віковими особливостями та правилами, які «ставить» соціум. Хоча причина може бути й більш прозаїчна та поверхнева – час. Час, який приділяється дітям в повсякденній взаємодії кожним з батьків. Взагалі, наявність того факту, що відмінності у відношенні до тата та до мами є суттєвими, і мама в цьому плані значно «випереджає» батька, є дуже цікавим явищем. Це підтверджується даними за шкалою «Відношення до батьків як до єдиного цілого», які є навдивовижу низькими.  Перевірка причин та глибинний аналіз цього факту – одне із завдань подальшої роботи психологічної служби.
 

Аналіз отриманих даних за шкалою «Відношення до братів/сестер» окреслює наступну картину: у переважної кількості респондентів високий рівень прихильності до своїх братиків та сестричок, що також передбачає собою тісну міжособистісну взаємодію. Варто зауважити, що на вибір респондентів впливає також позиція в сім’ї (старший чи молодший). Інформація, отримана за цією шкалою, свідчить про соціальну адекватність поведінки досліджуваних, адже вона не є на порядок вищою, ніж за шкалою «Відношення до друга/подруги». Цей факт свідчить про сприятливий вплив сімейного виховання, прийняття базових моральних принципів та батьківських установок.
 

Викликають питання дані, отримані за шкалою відношення до друзів. Вони є досить низькими в порівнянні з вищеописаними шкалами. Це може свідчити про те, що в дітей рівень комунікативної компетентності та активності доволі низький. Спробуємо розібратися в цьому понятті.
 

Поняття «комунікативна компетентність» означає певний рівень оволодіння комунікативними навичками. Розвиток цих навичок залежить від ряду особистісних факторів: типу темпераменту, пріоритетних інтересів, здібностей дитини, особистісного розвитку (вади, дефекти і т. п.). Низький рівень комунікативності відносно легко виправити. Це здійснюється за допомогою корекційно-розвивальних (тренінгових) занять, де діти вчаться взаємодіяти один з одним, формують навички для знайомства, отримання, обробки та передачі інформації між співрозмовниками. Таким чином вони підвищують ефективність спілкування і, як наслідок, міжособистісної взаємодії. Програма тренінгових занять з даної проблематики вже практично розроблена психологічною службою нашого закладу і вже через деякий час можна буде її апробувати.
 

Результати за такими шкалами, як «Допитливість» та «Комунікативність» (останню доцільно розглядати  як бажання спілкуватись, з огляду на вищесказане), – високі, що є надзвичайно позитивними показниками в плані розвитку однойменних індивідуальних характеристик кожної дитини. Це саме той базис, на якому можна будувати подальшу роботу психологічної служби. Адже допитливість розглядається як високий рівень пізнавальної активності, що передбачає високий рівень мотивації.