Головна » Каталог статей » Статті наших авторів РБДТ
Частина І. Збагачення, яке не зміряти грошима
22.05.2016 | 706 | Статті наших авторів | Автор: Глушко В.І.
Важко визначитися з часом подій, які хочеться описати. З одного боку, відбулися вони недавно – 10-11 травня цього року, з іншого – дуже давно, позаяк останні 10 днів були такими чисельними на інші події, такими емоційно полярно бурхливими, що подібними їм ще не мала в житті. Все ж у пам’яті ще свіжі емоції і відчуття, які довелося пережити саме у ті два майже середньотравневі дні.

Так от, вранці 10 травня згідно програми туристсько-оздоровчого семінару для голів профспілок 13 його учасників на автобусі рушили за маршрутом Іршава-Шипот-Іршава. Відповідальним за семінар був найтитулованіший у Закарпатті профспілковий лідер, володар найвищої профспілкової відзнаки в Україні Іван Іванович Пинзеник, який вже понад 40 років очолює ППО Доробратівської ЗОШ (ця особистість заслуговує на окрему… навіть не розповідь, а цикл новел). Та, мабуть, кожен із тринадцяти вартий окремої статті, все ж тут йтиметься не про людей, а про побачене і почуте у поїздці за вищевказаним маршрутом. Не наважуся вмістити всі свої враження одразу, тому розподілю їх на частини.


Отже, частина І. Вона ж і перша зупинка: старовинний замок «Сент-Міклош».

Якраз сьогодні, у третю неділю травня, у селі Чинадієво, Мукачівського району (до речі, так воно стало називатися з 1944 року, а до того це був Сент-Міклош), а саме у замку і на його території останні роки проводиться фестиваль середньовічної культури “Срібний Татош”. Що то є «татош»? Як пояснила нам екскурсовод, молода, але доволі відома художниця, яка захопливо розповідала нам про замок і водила його кімнатами і коридорами, закарпатський татош — то є пегас, символ шляхетності й доблесті. А місце для фестивалю було вибране не навмання — неподалік від “Руських Воріт” перетинаються шляхи Сходу й Заходу. Колись у цих краях точились битви між угорськими й галицькими військами. Через перевал і Сент-Міклош проходили торгівельні шляхи. Під час “Срібного Татошу” відбуваються двобої на мечах, турніри та бугурти. Музики та танцюристи демонструють своє мистецтво — разом зі знанням відповідного періоду Середніх віків. Всіх охочих запрошують на ярмарок, де можна постріляти з автентичного арбалету, придбати оригінальні речі і покуштувати старовинних страв. У вечірній час біля замку влаштовують вогненне шоу.

Цей фестиваль, як і минулотижневий квітковий під назвою «Кохання у Сент-Міклош», незвичайні лицарські весільні церемонії, виступи камерних оркестрів, театралізовані програми, виготовлення монет, проведення пленерів – усе для того, аби відродити цей колись знаменитий замок-фортецю, який має прадавню і дивну історію, стіни якого пам’ятають як своїх зодчих і володарів, так і нищівників (сумна сторінка в історії має доволі довгий термін). 

Ця двоповерхова споруда зі стінами метрової товщини і двома могутніми вежами, зведена в XIV ст. волею угорського барона Переньї. Але він не був його вічним господарем, ні навіть його нащадки – замок перепродували у залежності від історичних подій і розподілу території. Цікаво було у нього ввійти. 

Перший поверх зустрів нас великою залою з вестибюлем, шістьма кімнатами, у яких розміщені експозиція кельтської та скіфської культур, а також портрети всіх власників замку. Другий поверх повторює планування першого: велика зала, довгий коридор і шість невеличких кімнат. Різниця тільки в тому, що до другого поверху ще не дійшли руки реставраторів. Усі зауважили, що тут добряче «хазяйнували» у радянську добу і аж донедавна, відколи художник Йосип Бартош і громадське об’єднання “Калган-А” взяли собі за мету зберегти цю пам’ятку середньовічної архітектури, адже замок був забутий і майже зруйнований.

Як будь-яка порядна середньовічна фортеця, “Сент-Міклош” має свої таємниці: екскурсовод показала нам декілька подвійних стін, що утворюють таємні переходи. Основні приміщення мають сферичні зводи, у той час як вежі палацу отримали хрестоподібні дахи. Оскільки ця масивна фортеця була споруджена як феодальне укріплення, вона зведена над глибокими підвалами, в яких колись зберігалось зерно. Дах оперізують бійниці – необхідний елемент захисної системи. Його і навколишню територію продовжують вивчати історики, краєзнавці, археологи. Недавно розкопали у дворі колодязь.

Та найдивовижнішим для замку є період життя у нім героїчної жінки Ілони Зріні, якій належав, окрім багатьох інших в Європі і Мукачівський замок «Паланок». Життя і кохання цієї напрочуд розумної, красивої і багатої жінки навряд чи має повторення у світовій історії, і про неї варто знати закарпатцям. Сент-Міклош пам’ятає її закохану, закохану до нестями у молодшого на 14 років від себе угорського графа Імре Текелі, політичного лідера, керівника антигабсбурзького руху куруців, за якого вийшла заміж після смерті свого чоловіка Ференца І Ракоці. 

Як свідчать документи, пишне весілля відбулося 15червня 1682 року в Мукачівському замку. А «за 8 днів гості з'їли 10 вгодованих биків, 36 телят, 20 свиней, 80 овець, 4 оленів, 10 косуль, 6 диких кабанів, 2 лані, 50 фазанів, 70 індиків, 250 перепелів, 160 куріпок, 120 качок, 150 селезнів, 8 центнерів риби, 50 центнерів меду і цукру. Випили: 130 бочок червоного і 150 діжок білого вина, 40 діжок пива і 25 малих діжок польської горілки». Цей не лише факт помпезності самого весілля, але й дуже великих статків княгині Ілони. 

Останньою з кімнат, яку ми відвідали, стала спальня, де таємно зустрічалася закохані Ілона і Імре. Бурхливою і трагічною була історія їх кохання, адже заради свого нового коханого чоловіка Ілона зреклася свого рухового і нерухомого майна і навіть дітей. Таке розповідають у замку, бо в основному саме з історією цього взаємного і палкого кохання пов’язують подальше відновлення фортеці і її перевтілення для відвідувачів, для майбутніх поколінь. 

Все побачене вразило, але попереду на нас чекали не менш захоплюючі події і природні дива! Частина ІІ називатиметься «Бункер лінії Арпада».
 
Сент-Міклош, Глушко, рбдт
КОМЕНТАРІ

Можливо вас зацікавить: