| Головна » Каталог статей » Статті наших авторів |
Роль позашкілля у духовному становленні дітей
12.02.2012 |  6977 | Статті наших авторів | Автор: Глушко В.І. | |
 Великий український педагог-гуманіст ХХ століття В.Сухомлинський сказав: «У природі немає дитини безталанної, не на що не здатної. Кожному можна дати щастя творення, кожного треба вивести в люди і дати йому творчий простір. Наше основне завдання не зламати - підняти, підтримати, не знеособити духовні сили дитини, а утвердити почуття її гідності і виховати її справжнім творцем і патріотом”.Як же сучасним педагогам виховати нашу молодь духовно багатою, творчою, всебічно розвиненою? Насамперед, нам потрібно відродити у дитячих душах гордість за свою державу, виховати у них повагу до старовинних українських звичаїв, обрядів, залучити їх до оволодіння кращими надбаннями української культури і мистецтва. Цьому сприяє змістовна і цілеспрямована робота по національному вихованню учнівської молоді, ознайомлення з історією національної культури, оволодіння практичними навичками з народних промислів України. Важливим джерелом творчості дитини є народна мудрість, найкращі традиції народу, а особливо відродження народних промислів України.
Народні промисли і українське декоративне мистецтво своїми коренями сягають глибокої давнини. Вони яскраво характеризують національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп, і це - "минуле в сучасному". В історичному аспекті народне мистецтво насамперед розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства чи іншої діяльності час, що давало змогу жити і годувати сім’ю. Вони виробляли необхідні вироби у тому числі і художні для власних потреб. Тому й поділено народне мистецтво на дві форми: творчість народних майстрів для себе і близьких і народно-художні промисли-ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту. Сучасний період розвитку світу зі своїм шаленим технічним прогресом жодним чином не сприяє нашій роботі, радше навпаки. Що ж робити позашкільникам, щоби не дати зруйнувати останні цеглини духовності? На мій погляд, при всій ситуації, що склалася в Україні (маю на у вазі і політичну, і економічну, і психологічну), єдиним і найголовнішим стимулом, що повинен нам, педагогам-позашкільникам, вчителям шкіл надати сили, є любов: до рідної землі, на якій народилися, яку ми не вибирали, а на якій жили наші предки, і я впевнена, що їм жилося не легше, ніж нам, і любов до своєї роботи. І це не «красиві слова».
Як же позашкільна освіта може не дати повністю зруйнувати духовні цінності у нинішнього підростаючого покоління, а якщо конкретно, то у наших вихованців, і прямовиконувати одне із своїх завдань – сприяти духовному розвитку дітей? Пропоную такий підхід.
Історія. Будь-яка людська діяльність має свою історію розвитку. Якщо педагог володіє знаннями з історії рідного йому виду творчості, до прикладу, вишивки, лозоплетіння, кераміки, народної пісні тощо, зможе довести, що це мистецтво пройшло через віки, а то й тисячоліття, то він таким чином, принаймні, зацікавить вихованців.
Власний приклад. Ми добре знаємо, що діти у певній мірі наслідують дорослих, і у цій ролі не завжди батьки. Коли перед дитиною постане вчитель, який не лише вміє розказати, а й доступно навчить, покаже власні здобутки з того чи іншого виду заняття, розкаже про успіхи, притому є хорошим сім’янином, чесним християнином, що не маловажливо у нашому регіоні, має хорошу репутацію у своєму селі (де всі знають один про одного), то такий педагог має всі шанси стати добрим прикладом для наслідування.
Практичне застосування. Так вже повелося, що найбільше дітей приваблюють такі заняття, на яких можна навчитися щось зробити для вжитку. Тут я маю на увазі не лише предмети декоративно-ужиткового мистецтва, але й образотворчого, є хороший зиск і з добрих знань з народознавства, музеєзнавства, вокалу, хореографії, фольклору.
Вплив батьків. Звісно, якщо до старань педагога і дитини не будуть байдужі батьки, коли вони будуть не лише не заважати, а й заохочувати відвідування занять гуртків, то це принесе бажаний результат (прицьому використовувати опитування, анкетування, збори, особисті контакти).
Перспектива. Тут теж багато залежить від нас. Якщо ми зможемо дати дитині зрозуміти, що добросовісні заняття, терпіння, працелюбність, бажання самовдосконалюватись дадуть змогу їй перемагати у конкурсах, фестивалях, змаганнях, олімпіадах, а у майбутньому здобути професію, то ми виконаємо одне з основних педагогічних завдань. На щастя, у нашому закладі є чимало прикладів, коли учень продовжує справу вчителя.
Вірю, що вроджені таланти, як і алмази, ніколи не переведуться, не втратити б нам тих, хто уміє їх терпеливо, бережливо і з любов'ю перетворювати на діаманти.
Це власна точка зору, хтось може посперечатися. | |
| КОМЕНТАРІ | |
