рбдт іршава

Колись в Україні 22 листопада вже відзначався День свободи: у 2005 тодішній президент Ющенко у знак вшанування дня початку Помаранчевої революції створив Указ, а у 2011 янукович його скасував. Обидва ввійшли в новітню історію України з різним ступенем зрадництва.

Осінь якась особлива пора для України - надто багато подій - радісних чи сумних - траплялися саме в осінні місяці. Ось деякі з них: листопад 1240 - облога Києва татаро-монголами; листопад 1708 - зрада і, як наслідок, - розгром Батурина; листопад 1918 - проголошення ЗУНР і заснування Всеукраїнської Академії наук; листопад 1943 - звільнення Києва від німецьких фашистів; спланований геноцид українського народу у різні роки також розпочинався восени...

Різні агресори з різних мотивів і різними методами намагалися знищити українців як націю. Але ми є і не збираємося зникати в угоду будь-кого, бо ми є у генофонді людства. Нині українцям доводиться вкотре підтверджувати свою ідентичність, правда, знову високою ціною – ціною тисяч людських життів.

А почалося все якось дивно, майже наївно, коли через пост у соцмережі Мустафи Найєма небайдужі до раптової можливої зміни курсу руху країни зібралися біля Стели Незалежності ввечері 21 листопада (до речі, якраз того дня наш заклад вперше святкував свій ювілей - аж 65 років!). Молоді люди, здебільшого студенти, мирно протестували, висловлювали незгоду з політикою уряду Азарова. Було холодно, тому не всі залишалися ночувати в наметах, а в ніч на 30 листопада їх було близько сотні. Як їх брутально розганяли, бачила вся країна і світ. Це розлютило народ, і українці почали вставати, вставати з колін, вставати у весь зріст.
 
Згодом мирний Євромайдан переріс у Революцію гідності. Сотні тисяч, мільйони людей у Києві і по всіх областях виходили на акції непокори, ставали пліч-о-пліч за свою гідність, за щасливе життя своє, дітей і рідної землі, врешті-решт за нашу незалежність.

Про все це й говорилося на виховному заході з нагоди Дня гідності і свободи. Мені хотілося усім присутнім дітям доступно пояснити, що цей день означає для них, що хотіли ті, яких звемо героями Небесної Сотні, за що зараз страждають і вмирають солдати, офіцери, добровольці, медики, волонтери на сході держави і чому гинуть мирні люди, в тому числі і діти…

Створена впродовж року музейна експозиція, присвячена подіям на Майдані (її можна оглянути у нашому музеї) і виставлена у залі, виступи його директора А.А.Світлинця, а також учасників тих буремних подій голови районної організації ВО «Свобода» М.М.Мочана і члена цієї організації Івана Шпака, відео-фотоматеріали допомагали досягти мети заходу. 

Гадаю, й усі види рефлексії мали місце. Спочатку, коли ми дружно вийшли з зали і підійшли до пам’ятного знаку загиблим на Майдані і в зоні АТО, поклали квіти, запалили свічки і тихо, кожен про себе помолилися. Далі під час викладання свічками контурів герба України. Потім під час кількахвилинного флешмобу: дорослі й діти вишикувалися у два дуже символічних слова «ГЕРОЯМ СЛАВА» і щиро заспівали «Ще не вмерли…», а далі тричі голосно: «Слава Україні – героям слава!»...

Це було зворушливо, такі емоції запам’ятовуються надовго. На жаль, сьогодні вони - реакція на трагічні події, та разом з тим, прояви немислимої відваги, героїзму, жертовності, самовідданості, справжнього патріотизму людей, що стали на захист країни від агресора, пробуджують або народжують гідність і національну свідомість. Особливо це важливо для молодого покоління і для тих, хто народиться у неодмінно мирній і щасливій Україні.