| Головна » Каталог статей » Статті наших авторів |
Частина ІІІ. На висоті 1200 метрів
09.06.2016 |  1461 | Статті наших авторів | Автор: Глушко В.І. | |
 Навмисно не писала третьої частини – хотіла перевірити, на міцність свої відчуття. Рівно місяць від моїх не відомих до того часу емоцій – на такій висоті ще ніколи в житті не бувала. Та все по порядку.Приїхавши у село Пилипець і розмістившись у готельних номерах, ми трохи пройшлися до одного з шести гірськолижних підйомників. Крісельна канатна дорога - найдовша з усіх (1650 метрів), вона працює цілий рік і на неї можна придбати скі-пас (скі-пас - це дозвіл на користування підйомником на гірськолижних курортах). З цим видом транспорту я познайомилася вперше (як, до речі, і деякі інші), тож був певний острах, котрий здолався сам по собі, як тільки крісло мене підхопило і понесло тихенько вверх. Назустріч їхали ті, котрі вже насолодилися притягувальною силою гір - вони були спокійні, ніби умиротворені. Тоді ми ще не розуміли, чому вони мляво реагують на наші «Христос воскрес» чи «Слава Україні»? Підйом тривав хвилин 15, дмухав доволі сильно холодний вітер, тож верхній одяг був не зайвим. Під ногами не було дерев – невеликі кущі верболози і широкі ковдри низькорослої яфини – закарпатської чорниці. Опора за опорою, метр за метром наближали нас до висоти 1150 метрів над рівнем моря. Саме на такій висоті гори з дивною для мене назвою Гимба (Гемба) фінішує підйомник. З допомогою інструктора ми зіскакували і, озираючись довкола, жадібно вдихали високогірне чисте повітря. Мені важко передати, що відчували інші учасники семінару, тому висловлю власні емоції. Засліплена сонцем і блакитним-блакитним небом, до якого було неймовірно близько, вражена білизною снігу, який ще не всюди розтанув, я на мить зрозуміла прив’язаність альпіністів до гір – «Краще гір можуть бути тільки гори, на яких ти не побував» - все ж не поділяю їх фанатичної любові до цього екстремального захоплення. Але краса була неймовірною. Ми зробили фото на оглядовій площадці біля невеликого кафе, і коли я його побачила, то мені здалося, що один з найдосвідченіших серед нас туристів Ярослав Цендра скористався фотошопом! Аж ні! Така дивовиж з райдугою була позаду нас! А ще багато сіл Міжгірського району були у нас, як на долоні. І це лише на висоті 1150 метрів. Кількох колег, як і мене, сильно кортіло вийти на вершину Гимби (1491 метр), бо здавалося – це вже близько. Але нас повідомили, що канатна дорога невдовзі завершить свою роботу (було близько восьмої вечора), тому ми обмежилися 1200 метрами, так і не дійшовши до найближчого засніженого покриття. Вилізши на здоровенний валун, протягнувши руки догори, відчула якийсь прилив енергії, зрозуміла вкотре, як мудро влаштований наш Дім, усе у ньому тісно переплетено і дивовижно красиво (навмисно не описую побачене від «господарювання людини»). Тут царювала гармонія. Її порушували час від часу голосні вигуки з кафе і позашляховик з номерами іншої країни, який - явно не вперше - проїхав повз нас угору. Спускаючись униз, зрозуміла умиротворення туристів, які недавно були у цих кріслах… Повна розслабленість, спокій, тиша, і тільки вітер і гудіння підйомника час від часу їх порушувало… Так багато нового в один день важко вкласти у чіткий ланцюжок. Адже ти сприймаєш не лише зовнішніми органами чуттів, але й внутрішніми, позитивну емоцію може викликати навіть звичайний котик на вербі, коли вдома давно дерева розпустилися.     Повітря видалося для мене, очевидно, зарідким, бо голова розболілася не на жарт, тому хотілося вже відпочити. Ми знали розпорядок наступного дня. І це був ще один неймовірний день у моєму житті. Про нього у частині четвертій «Водний велет і цілющі закарпатські джерела».
| |
| КОМЕНТАРІ | |
